Міністерство освіти та науки України Національний університет „Львівська політехніка” Кафедра соціології та соціальної роботи Контрольна робота на тему : «Ідея як форма наукового пізнання та її пізнавальне значення»  2008 План Вступ Ідея як форма наукового пізнання. Форми наукового пізнання. Ідея та її місце серед наукових теорій. Ідеї з точки зору їх пожодження та природи. Ідеї з точки зору їх об’єктів. Десять категорій ідей Арістотеля. Ідеї речей та ідеї знаків. Ідеї, які розглядають з точки їх складності чи пристоти. Ідеї, що розглядаються з точки зору їх загальності, частковості та одиничності. П’ять різновидів загальних ідей : 9.1. Про роди. 9.2. Про види. 9.3. Про видові відмінності. 9.4. Про власну ознаку. 9.5. Про видову ознаку. 10. Про складні терміни, їх загальніст та частковість. 11. Про ясність та чіткість ідей, їх темноту та розмитість. 12. Роль «божевільних» ідей у пізнанні. Висновок  Вступ Ідея, що з грецької перекладається як початок, основа, першообраз, є найвищою формою пізнання й мислення, яка не тільки відображає об’єкт, а й спрямована на його перетвореня, це є думка, загальне поняття про предмет чи явища, а у ідеалістичній філософії є духовним першоначалом, що становить суть та першооснову всіх речей, це є «божевільна думка», безособовий розум. Ідея – це є початкова точка, ланка, з якої починається будь-яке пізнання, адже якщо не має предмету пізнання, у подальшому воно просто неможливе. Завжди спочатку на процесі пізнання має бути ідея, думка, адже недарма ще з давніх давен люди надавали великого значення думці, а саме силі думки. Об’єкт – ідея. Предмет – ідея як форма наукового пізнання. Завдання – ідентифікувати ідею як форму наукового пізнання та визначити її пізнавальне значення. 1. Ідея як форма наукового пізнання. Форми наукового пізнання. Безпосередній зв'язок пізнання з практикою визначає донаукове, так зване стихійно-емпіричне, буденне пізнання, яке виникає разом з формуванням людського суспільства і здійснюється людьми в процесі всіх видів їхньої життєдіяльності. Його називають стихійним, оскільки воно не передбачає постановки будь-яких пізнавальних завдань, які б не стосувались безпосередньо потреб практики. Це пізнання, разом з тим, є емпіричним, оскільки воно не йде далі окремих тверджень про різні властивості та окремі відношення предметів повсякденного досвіду. На відміну від донаукового, стихійно-емпіричного пізнання наукове пізнання виникає лише на певному етапі історичного розвитку людства. Виникнення його пов'язане з суспільним розподілом праці, з відділенням розумової праці від фізичної і перетворенням розумової праці, духовної діяльності у відносно самостійну сферу. Наукове пізнання являє собою відносно самостійну, цілеспрямовану пізнавальну діяльність, яка складається із взаємодії таких компонентів: пізнавальної діяльності спеціально підготовлених груп людей, об'єктів пізнання, предмета пізнання, особливих методів та засобів пізнання; уже сформованих логічних форм пізнання та мовних засобів; результатів пізнання, ; цілей, що спрямовані на досягнення істинного та достовірного, систематизованого знання. Наукове пізнання, таким чином, — це цілеспрямований процес, який вирішує чітко визначені пізнавальні завдання, що визначаються цілями пізнання. Цілі пізнання, в свою чергу, детермінуються, з одного боку, практичними потребами суспільства, а з іншого — потребами розвитку самого наукового пізнання. У науковому пізнанні в діалектичній єдності чуттєво-сенситивного та раціонального головна роль належить раціональному мисленню. Проте його основні форми (поняття, судження, умовиводи) не відображають повною мірою його специфіку, оскільки вони функціонують як на донауковому, так і на науковому рівні пізнання. В науковому пізнанні формуються і набувають відносної самостійності такі форми та засоби...